Консультація психолога

Дефіцит батьківської любові

Родина  була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини.Саме ви, батьки:

• вводите малюка у світ  людських взаємин;
• вчите  відрізняти добро від зла;
• жити серед однолітків.

Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються

Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому  віці наслідування підкріплюється загостреним  бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі  хочете  гарно виховати своїх  малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!

У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:

• для систематичного спостереженням за дитиною,
• для глибокого вивчення її розвитку.

Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.

Симптоми цієї хвороби такі:

• дитина часто сумує, вередує або без причини галасує;
• навмисно робить дурниці чи ж просто порушує правила;
• часто хворіє.

Нажаль, трапляється так, що:

• ви не вмієте і не  визнаєте за потрібне показувати дитині свою любов,
• не визнаєте значущість таких стосунків,
• не прагнете  набути таких умінь.                                    

Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти  Вам:

• краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки ваших малят;
• ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Зрозумійте :

• дитині потрібні люблячі мама і тато всі 24 години на добу.
• Не комплексуйте через те, що малюк забирає у вас весь вільний час.

Найпідступніша любов – замилування, коли:

• ви  в захопленні від кожного вчинку малюка,
• ви не замислюєтеся над їхньою суттю та можливими наслідками.

Щоб у сім’ї не виріс егоїст:

• Навчайте  дитину помічати поруч із собою людей, в яких теж є свої почуття, бажання, потреби, з якими слід рахуватися; 

• Будьте  мудрими з дітьми;

• Стримуйтесь у момент негативних дитячих проявів; 

• Умійте  поглянути на проблему з позиції малюка; 

• Будуйте  рівноправні стосунки, в яких одна правда та спільне розуміння добра і зла, якими керують взаємодовіра, повага й любов; 

• При таких стосунках у сім’ї неможливе застосування «батьківської влади», що дуже часто стає нездоланним бар’єром у налагодженні взаємин із членами родини.

                            Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов                                                притримуйтеся таких рекомендацій:                

• Заохочуйте  самостійність своєї дитини.

• Якщо ваш  малюк потребує допомоги, створіть такі умови, щоб він сам знайшов  шляхи подолання проблемної  ситуації.

• Не давайте готових відповідей – ваша допомога має обмежуватися натяками, навідними запитаннями.

• Відзначайте досягнення дитини. Віддайте перевагу похвалі, а не докорам.

• Не доповнюйте схвалення вчинків або поведінки дитиною критикою.

• Не намагайтеся ставити перед дитиною завищені вимоги.

• Не вимагайте від своєї дитини більше, ніж від себе.

• Пам’ятайте, що для дитини позитивний приклад батьків значить більше за їхні повчання.

• Створіть для дитини куточок, де буде її стіл, полички, іграшки, книжки, олівці фарби, альбоми та інші предмети, необхідні для її самостійної діяльності, гри.

• Розповідайте дитині якнайбільше позитивного про самостійність, допитливість, а також про дитячий садочок, школу.

• Пам’ятайте, після 20 хв. занять дитині необхідна перерва, зміна діяльності.

• Не проводьте розвивальних занять із дитиною пізно ввечері.

• Пам’ятайте, для продуктивності діяльності дитині необхідно спати 10 – 12 год. на добу, з урахуванням денного відпочинку ( 1- 1.5год.)

ФРАЗИ, ЯКІ НЕ МОЖНА ГОВОРИТИ ДИТИНІ, ЯКУ ВІДДАЮТЬ В ДИТСАДОК

Ці 10 фраз, які дуже часто використовують батьки, можуть зашкодити швидкій і безболісній адаптації дитини до дитсадка. Деякі з них лякають дитину, інші її обманюють, але всі вони — заважають адаптації. Дізнайтесь, які фрази слід забути, якщо ваша дитина збирається в садочок.

1.             Вчись їсти самостійно, бо в садочку ніхто кормити тебе не буде! — таким способом ми формуємо негативну установку дитини на садочок. Краще скажіть: “Ти вже можеш їсти сам, ти вже такий дорослий! Мені так подобається дивитися, як ти самостійно їси!

2.             Ану поділись іграшкою — в садочку доведеться ділитися! Там всі іграшки спільні! —для дитини це не аргумент, а для того, щоб малюк зміг взаємодіяти з іншими дітками, йому потрібно цьому навчитися. Краще скажіть: “Дивись, як хлопчик хоче твою іграшку, давай дамо йому трішки погратися, він пограється і поверне!”
Як навчити дитину ділитися іграшками читайте:
Як виховати щедрість у дитини або як навчити ділитись
Дитяча жадібність і що з нею робити. 9 підказок для батьків
Дитина намагається повернути свою іграшку! Як відреагувати?

3.             Не плач, бо віддам в дитячий садок! — так ми залякуємо дитину, формуємо враження, що в садку погано і там можуть скривдити.

4.             Заспокойся, бо заведу в дитсадок і там залишу! — знову ж таки, лякаємо дитину ще й тим, що мама може хотіти позбутися її, а значить не любить…

5.             Там не страшно! Не бійся! Вихователька не буде тебе ображати! — “не” дитиною не сприймається. Дитина чує: “Потрібно боятися, в садку страшно, а вихователька може скривдити”

6.             Я буду з тобою в групі сидіти! (якщо насправді ви не збираєтесь цього робити) — це обман. Обманюючи малюка ми самі собі копаємо яму, оскільки з часом він перестане нам довіряти, почне обманювати сам. Тому, якщо ви пообіцяли залишитися з дитиною — залишіться, і не йдіть поки малюк на це не погодиться.

7.             Я тобі куплю …, якщо ти підеш в садочок! — малюк звикне до того, що кожен раз мама щось купує і з часом почне маніпулювати і вимагати щораз більше і більше.

8.             Будь-який негатив про вихователів, помічників вихователя дитини, садочок загалом, навіть просто інтонація (в присутності дитини) — малюк складає враження про вихователів з ваших слів. Якщо ви негативно відзиваєтеся — значить вихователі погані, тому з ними залишатися небезпечно.

9.             Не плач! Дивися, інші діти не плачуть! А ти… — не варто порівнювати дитину з іншими. Ніколи. Ні за яких обставин! Краще скажіть: “Тобі сумно / гірко, що доводиться залишатись без мами. я теж сумуватиму за тобою!”

10.  В садочку так весело! Там стільки іграшок! Там стільки діток! Всі граються, веселяться! — ці фрази здатні викликати в дитини завищені очікування і сформувати враження, що садочок — це розвага, і що в садочку одразу з першого ж дня буде так прекрасно. Тому краще говоріть правду, більш стримано, попереджайте, що з дітками доведеться спочатку познайомитися, що в садочку будуть заняття і вихователь, яку потрібно буде уважно слухати.

Вступ дитини до дитячого закладу – це подія,що потребує особливої уваги з боку педагогів дошкільного закладу та батьків. Дитячий організм не одразу звикає до нових соціальних умов. Досить часто цей процес супроводжується зміною поведінкових реакцій,розладу сну,апетиту. Оскільки адаптивні можливості дошкільників не є безмежними, різкий перехід дитини в нову соціальну ситуацію і тривале перебування в стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень та сповільнення темпу психофізичного розвитку.

Ступені адаптаційного періоду:

• Легкий (1-16 днів)
• Середній (16-32 дні)
• Складний (32-64 дні)

АДАПТАЦІЯ – складний процес пристосування організму до оточення, що проходить на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

     Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

    Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

     Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

· Наблизити домашній режим до садкового;

· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

· Не залишати дитину на цілий день у групі;

· Гуляти на майданчику після відвідування садка;

· Давати із собою улюблені іграшки;

· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

· Зустрічати дитину з посмішкою;

· Розповідати якомога більше позитивного про садок;

· Підтримувати самостійність дитини вдома.

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1.    Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки. 

2.    Уникайте однобокості в навчанні та вихованні. 

3.    Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. 

4.    Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження. 

5.    Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас. 

6.    Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини. 

7.    Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно. 

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи. 

3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять. 

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення. 

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи. 

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення. 

7. Показуйте дитині цікаві місця. 

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі. 

9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей. 

10. ніколи не карайте дитину приниженням. 

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами. 

12. Привчайте дитину самостійно мислити. 

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею. 

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини. 

15. уважно ставтеся до потреб дитини. 

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці. 

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету. 

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки. 

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу. 

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими. 

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали. 

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно. 

23. Допомагайте дитині бути особистістю. 

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей. 

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини. 

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих. 

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

           

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Що таке шкільна зрілість?

Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.

Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості.

З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе наступний тест.

Тест: Чи готова дитина до школи ?

• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

• Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

• Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

• Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

• Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

• Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

• Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

• Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

• Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

• Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:

- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

               Пам'ятайте: 

· Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

· Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

· Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

· Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

· Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

· Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

· Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

· Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".

Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.